Листи в Безодню: творча адаптація при депресивному досвіді
Увага, тут будуть спойлери до особистого квесту Варки, Lupus Majoris Chapter: Act I – To Those Who Embark on the Expedition.
У квесті Варки гра дає нам дуже красиву і болісну риму. Розкривається історія Роланда, Кривавого Лицара, якого в минулому поглинула Безодня. В теперішньому є Варка, якого буквально проковтує зараження Безоднею – але він вибирається назад. І я, як психолог, бачу в цьому метофору депресивного досвіду та виходу з нього.
Франчесетті в книзі “Відсутність – це міст між нами” пропонує дивитись на депресивне поле як на неможливість дотягнутись до Іншого саме тоді, коли він найбільше потрібен. І далі уточнює: депресивний досвід — це “травматична зупинка на шляху до Іншого” [значущої людини або життєвої цінності]. Депресія народжується не стільки з середини, як простягається прірвою між людьми, зупинкою в русі до контакту.
Що розповідає гра
На початку квесту нам довіряють розіслати листи від Варки. Багато листів. Містер Writes-a-lot, звернувся до кожного, хто був важливим у його житті: друзі, колеги, учні. Він попросив чекати на нього.
Паралельно, нам розповідають історію Роланда, Білого лицаря, який мав би успадкувати титул Лицаря Бореаса, але під час важкого періоду життя він піддався Безодні і його життя закінчилось трагічно.
На прикладі запрошення Ділука повернутись до лав Фавоніусів, Розарія вперше вносить думку, що Варка кличе не тому, що він дурненький і не розуміє, що отримає відмову, а тому, що хоче дати Ділуку відчуття, що в нього є місце, де йому раді і де його чекатимуть. І проводить паралель про Роланда: “якби він знав, що лицарі його б прийняли, його доля була б іншою”. Сюжет підсилює цю ідею – насправді його учитель кликав його, чекав, але листа від наставника не був доставлений Роланду, бо його не змогли знайти. [метафорично, іноді близьким не вдається достукатись до людини в депресії, її вже наче немає]. З Роландом трапились війна, втрата, горе, руйнування сенсів, зіткнення з Безоднею, травматичний досвід, який ламає сам спосіб бути у світі. [І якщо вам все ще звучить це як фентезі лор, то ні, це буденність українця].
Сюжетно, Варка потрапляє в схожу ситуацію, але отримує інший розвиток подій. Чому? Бо він зміг попіклуватись про себе заздалегідь. Знав, що там буде щось, що здатне асимілювати, затягнути, розчинити. Коли він іде в небезпечну глибину, то не сподівається на власну силу, а заздалегідь просить про допомогу. Листи стають ниточками з реальністю, щоб уникнути смерті душі. [ще одна метафора на депресію dead inside і, як на мене, дуже сильний момент у сюжеті]. В фіналі Варка уникає поглинення Безоднею, думаючи про своїх людей, і прокидається там, де його вже чекають.
А ще ми вже знаємо, що Безодня – це доля, яка мала б відбутись, але не сталась. Це також красиво лягає метафорою на депресію, бо іноді її також називають недугом, коли “живеш не своє життя”. Ось чому для мене це історія про різницю між розірваним зв’язком і створеним зв’язком. Один не отримав листа. Інший — сам написав свої листи заздалегідь.
Що бачить психолог
Коли людина провалюється в депресивний період, нам дуже хочеться пояснити це особистою міцністю. “Може я сам якось вигребусь”, “Якщо я сама себе спочатку не врятую, то мені ніхто не допоможе”. Але це ще більше затягує в депресивний стан, бо підсилює ізольованість і самотність. Людина страждає не у вакуумі, це не випробування наскільки ти сильний. Зцілення відбувається тоді, коли по той бік є хтось, до кого можна тягнутись. Чи знаєш ти, що тебе чекають? Чи доходять до тебе слова, які могли б утримати твою людяність, коли з Безодні вже несуться внутрішні голоси, що ти “остаточно загублений” і тебе “ніхто не витримає”. Франчесетті у гештальт підході до психотерапії розглядає цю біль в неможливості досягти іншу людину, і потребу в ній, як міст до зовнішнього світу.
Роланд у цій оптиці виглядає, як людина, яка опинилась у полі, де Інший став недосяжним. Ті, хто міг би стати для нього опорою, не доторкнулись до нього вчасно. Ззв’язок не склався, лист не дійшов до адресата, а визнання було можливим, але не стало пережитим досвідом. Роланд обирає переконання, де боротись одному – це гідність. Безодня розростається там, де людина більше не чує, що для когось вона важлива.
Варка, навпаки, робить дорослий вчинок: ініціює звʼязок. Замість того, щоб покладатись лише на себе, або чекати, що інші самі здогадаються, як його врятувати, він сам обирає простягнути руку до іншого. До багатьох! Це стає творчим пристосуванням: він визнає, що вразливість і цінність інших людей для нього це не протилежність сили. Це, до речі, і є одна з найважчих речей у виході з депресії — допустити, що Інший справді має для тебе значення.
Вихід із Безодні тут не виглядає як перемога чистої сили волі. Це відновлення контакту, це повернення до світу, де тебе пам’ятають, кличуть, тримають місце для тебе. Людину з депресії витягує відчутний, живий зв'язок. Не випадково в фіналі Варка прокидається серед тих, хто чекав його по той бік.
Роланд - це історія про розірваний міст. Варка - це історія про міст, який був прокладений заздалегідь.
І трохи про нас
Можливо, найсильніша думка тут навіть не про те, що добре мати людей, які витягнуть тебе з темряви. А про те, що іноді варто написати свої листи до того, як стане зовсім темно.
Це доросла думка, але, на жаль, наш культурний міф зазвичай інший. Що сильний – це той, хто справляється сам. Що просити про контакт незручно. Що ініціювати близькість соромно. Що краще згорнутися в клубочок гордості та помирати красиво. Що залежати від інших – це принизливо.
Але на практиці виживають не ті, хто майстерніше ізолюється.Виживають ті, хто має до кого простягнутися.Іноді буквально одним листом.
Хто має сміливість сказати: ти мені важливий. мені може бути потрібен твій голос. не йди далеко. якщо я зникну в своїй темряві — поклич мене назад.
Я зовсім не хочу романтизувати депресію або зводити її до схеми "ой та тобі просто треба більше підтримки". Ні. Депресія, кризовий стан, травматичне провалювання в темряву – це не сюжетна арка, яку можна пройти на силі любові й трьох красивих репліках. Коли вже приходить цей стан, то потрібен час, психотерапія, можливо медикаменти, а ще: поруч той, хто вірить, що ти виберешся.
Та все ж, кому б ти написав свої листи перед спуском?